Дружина затриманого активіста: "Чоловік в СІЗО, автівку побили і забрали"

Поетесса Олеся Мамчич, чоловіка якої затримали правоохоронці, написала про зміни у своєму житті, про випробовування її сім’ї і новий етап стосунків між українцями.

“Я – письменниця, пишу вірші, дорослі й дитячі. У мене двоє дочок – Іванці вісім років, Варварі – три. Поруч зі мною Галя Ткачук, теж письменниця, он геть нещодавно вийшла її дитяча книжечка про Київ у “Темпорі”.

А тепер вгадайте, що ми робимо? Читаємо Галину книгу? Печемо торт і прикрашаємо квітами кімнату до свята? Цитуємо сучасну поезію?..

Насправді Галя втішає мене після залякування слідчого, після того як я нарешті побачила зниклу й геть потрощену “беркутятами” свою автівку. Відволікає від думок, що мій чоловік, мій коханий чоловік Олександр Кравцов, побитий і несправедливо засуджений, перебуває в Лук´янівському СІЗО.

Світ перевернувся навколо нас. Життя, у якому ми були просто митцями, незворотно минуло.

Довкола – пекло страху й рай свободи водночас.

Заарештовані: студенти-театрали, молодий поет Юхим Дишкант, Володимир Карагяур – мій знайомий по Осінній літературній школі, автомайданівці. Сотні інших.

Одні друзі переховуються в підпіллі. В інших позабирали права на керування автомобілем – доказом слугувала фотографія темної нічної вулиці, з підписом, що це – день білий, 13 година.

Апокаліптичні трансляції із Грушевського лякають менше, аніж звістки на Євромайдан-SOS про зниклих людей.

Коли цілий автобус беркутівців о 5 ранку напав на нашу машину, розбивши все й уся, витягнувши мого чоловіка – я не спала. Чи то злі передчуття, чи просто драматична ситуація в країні – але я постійно заглядала в інтернет: усі стріми, спільноти, трансляції – майже не вимикалися цілодобово. На одному такому стрімі й побачила: ось розбитий автомобіль зі знайомими номерами, ось на передньому сидінні Сашкова шапка, ось рюкзак його поміж битого скла.

lpih

 

Відтоді стартував мій марафон.

Це ж наскільки треба не мати совісті – щоби брехати заплаканій дружині, котра вже півдня шукає свого чоловіка, що в Оболонському РВВС такого немає! Лише після двох годин тупцювання на морозі під зачиненими воротами, після появи депутатів – таки призналися: є, ба навіть – показали здалеку.

І ще одна парадоксальна реакція: побачивши Сашка в міліції, я зраділа: живий, не в лісі, а що побитий, то не сильно: ходить сам. Отаких філософів робить із нас влада.

b16f243-kravtsov

А потому – потому брехливий суд, білими нитками шитий-недошитий: скрізь діри стирчать.

Прокурорчик молоденький, худенький, очі опускає. Суддя під ніс бубонить – певно, соромно таки. Слідчий неспокійним оком у вікно позирає – а там, під вікном, словами не передати, яка нам-радість-їм-горе. Люди годинами на морозі мінус 20 – співають гімн, б´ють у барабани, вигукують: “Героям слава!”

Така підтримка, особливо в скрутний час, – неймовірно важлива, зворушує до сліз і дає не лише сили триматися, а й віру в перемогу.

А тепер трошки про самого “хулігана”. На думку правоохоронців, саме він побив кремезних беркутівців. Хто знає особисто завжди відкритого, мирного, радісного, інтелігентного Сашка – тільки сумно усміхнеться. А якщо пригадати, що зросту він невисокого, за статурою худорлявий, – то й зовсім не знаєш: чи плакати, чи сміятися.

Сашко завжди був небайдужим.

Він переймався ямами на дорогах, пишучи про це скарги в ДАІ. І – як не дивно – кілька разів ями таки латали. Займався захистом прав споживачів на рідну мову обслуговування, створивши сайт “Мовний контроль”.

А потому – Автомайдан.

fd20886-yes-eu

Діти Сашка дуже люблять – я маю на увазі, не лише дві наші донечки, а й узагалі – дітлашня. Завжди уважний до інших, готовий допомогти, креативний, із почуттям гумору. Поруч із ним завжди почувалася захищеною.

І останній штрих: від Сашка вимагали сказати “Слава “Беркуту”. Мій чоловік відповів: “Слава кожній людині, яка ще не втратила совість”. Як то кажуть, no comments.

Наразі – чоловік у Лук´янівці. Машина пропала. Знайшовши її потрощеною за кордоном беркутів коло Маріїнського, я лише нарвалася на залякування слідчого. Марне й казати, що автівку мені незаконно не віддають. Кажуть, її знову вночі кудись повезли світ-за-очі.

Я із двома дітьми намагаюся бути бадьорою – і часом так і є.

Адже, побачивши величезну хвилю солідарності – скільки любові, уваги, часу пожертвували не лише друзі, а й незнайомі зовсім люди для нас! – я повірила в перемогу. А на душі, опісля тижнів тривоги та страху – незрівнянне відчуття внутрішньої свободи.

І страх зник.