Енергетичні "хакери", які розвивають "зелені" технології в Україні

У 2008 році наша родина купила “коробку” чорнобильського будинку на Київщині, і розпочався “дачний проект” Зінченків. Цегла, бетон, прораби, дошки, гіпсокартон. Того ж кризового року я втратив роботу, отримав на руки певну суму “вихідних” і запропонував робити систему енергозабезпечення власними силами. Товариш “підбив”, показавши свій будинок, де купу всього робив сам, – розповідає Роман Зінченко про початок свого захоплення енергетикою.

З прагнення створити свій енергоефективний будинок народилася ідея проекту, який би пропагував розвиток “зелених технологій” в Україні. У 2009 році Роман разом із братом Андрієм та кількома однодумцями заснував “Greencubator”, який займається просвітницькою роботою в сфері енергоефективності, відновлювальної енергетики, зменшення викидів. Така діяльність не приносить братам прибутків. Навпаки – на розвиток Greencubator’а вони час від часу вкладають власні кошти, а на окремі проекти шукають грантове фінансування.

До цього “пропагандист-міжнародник” за освітою Роман працював журналістом, згодом був засновником PR-агентства, освоював міжнародні ринки IT–послуг в проекті однієї з компаній, займався інвестиційними комунікаціями, а Андрій вчився у Міссурійському університеті, будував бізнес у сфері інфографіки та 3D-анімації.

Первинний задум братів полягав у допомозі зеленим “стартапам”, але до цієї теми хлопці добралися тільки майже через 4 роки після старту.

“Енергетика – це цікавіше, ніж інформаційні технології”

До зустрічі з Романом та Андрієм здається, що розмови на такі складні теми, як “зелені технології” та енергоефективність, не можуть бути цікавими. Втім, про що б не говорили брати, у співрозмовника виникає “відчуття присутності” і захоплення. Піти на каву з Зінченками – все одно, що купити квиток на сеанс крутого екшна. Вони годинами можуть говорити про наступ новітніх технологій, можливостей і викликів, про те, як змінюється світ щосекунди.

– Вважається, що енергетика – це такий нудюнючий Парк Юрського періоду, де ходять динозаври, і зміни неможливі. Ти маєш віддавати данину динозаврам. Але це неприкольно, – починає Роман. – Сучасна енергетика – це ще цікавіше, ніж інформаційні технології: це “інтернет речей”, це лампочка, у якої є IP-адреса, це пральна машинка, яка торгується з енергосистемою за кращий тариф для того, щоб господар, прийшовши додому, побачив, що зекономив 2 євро. Це електромобілі, які заробляють гроші у піковий момент, розряджаючись в мережу і граючись на цінових різницях.

Багато людей в Україні не вірять в такі речі, каже Роман, а він і його однодумці – вірять і хочуть, щоб повірили інші. Бо світ розвивається у цьому напрямку шаленими темпами.

– Ми хочемо показувати людям, який величезний пласт можливостей є у поведінкових змінах, у запровадженні сталої поведінки. Можна сказати: це дорого, складно. Але дуже багато проектів народжуються або зі здорового глузду, або з ірраціональної віри, що щось можна змінити. Наше завдання – поєднувати таких людей, які є достатньо наївними, щоб вірити, що зміни можливі.

Андрій з азартом підхоплює думку брата. Він переконує, що завдяки “зеленим” технологіям вже буквально за кілька років в економіці відбудуться серйозні зміни. Мимоволі ловлю себе на легкому скепсисі і згадую відому фразу з фільму “Москва сльозам не вірить” про те, що скоро “нічого не залишиться – одне телебачення”. Втім, Андрій майстерно розбиває мої сумніви.

– Новітні технології починають використовуватися вже звичайними людьми. Скажімо, у приватних будинках і у пансіонатах на Півдні України масово встановлюють сонячні геліоколектори, що дозволяє суттєво економити на електроенергії. Цей процес розвивається за законами ринку – через дорожчання традиційних енергоносіїв люди звертають увагу на відновлювальні джерела. Скоро енергетично й економічно неефективні моделі почнуть зникати.

Довго розповідати про те, “як усе починалося”, братам нецікаво. Вони швидко переключаються на майбутні проекти та ідеї, якими житиме людство через кілька років. Усі спогади у викладі Романа і Андрія перетворюються на переживання “тут і тепер”.

За цією фантастичною спонтанністю цікаво спостерігати. Ми сидимо в одному з київських кафе, де майже все викликає у Зінченків захоплення – “Наполеон” був “бомбезний”, а імбирний чай обов’язково вилікує застуджене горло. Роман і Андрій швидко перестрибують з теми на тему, паралельно відповідають на дзвінки рідних і партнерів, а після зустрічі один з них поспішає на “зліт” власників електромобілів.

– Коли ми починали, купа людей довкола крутили пальцем коло скроні і казали: “Це нереально і ніколи тут “не злетить”. Багато з того, що вважали фантастикою в 2009 році, стало доволі зрозумілим і звичним у 2013-ому. Можливо, ми навіть трішки цьому прислужилися, – каже Роман.

Ще одна гордість Зінченків – проведений у цьому році Sustainability Summit у кримському місті Щолкіно, куди з’їхалися десятки інженерів, винахідників, програмістів, екологів, громадських активістів. Команди працювали у відкритій проектній лабораторії, розробляючи та тестуючи моделі для економічного, екологічного та соціального зростання їхніх громад. Як і TeslaСamp, Sustainability Summit проходив під відкритим небом та з живленням від відновлюваних джерел енергії.

Тепер Андрій та Роман мріють про створення в Україні інформаційного “хаба” сектора “чистих технологій” та сталих інновацій для Східної Європи та СНД.

– Йти в цей сектор дуже ризиковано, але не йти – ще ризикованіше, – переконує Роман, –Це все одно, що триматися за арифмометри і рахівниці. В енергетичному секторі формується передова цивілізації. Без цього нічого не буде, це можна профукати і комфортно почуватися в ролі якогось тропічного племені.