Ірина Бекешкіна: Закони від 16 січня ухвалили, щоб потім сперечатися за столом переговорів

Світоглядну сутність Майдану спробували означити соціологи. Про його глибинні причини і перспективи DT.UA розмовляло з директором Фонду “Демократичні ініціативи” Іриною Бекешкіною.

Ставлення до Євромайдану: регіональні відмінності

– На думку більшості населення, основні причини виходу людей на Майдан – непідписання Угоди про асоціацію з ЄС, побиття правоохоронцями студентів і взагалі – “протест проти всього життя”, тобто бажання змінити владу, змінити життя в країні. Однак частина населення (24%) переконана, що люди там стоять за гроші. Так вважають у Південному (43%) та Східному (43%) регіонах, і цим значною мірою визначається ставлення тамтешнього населення до Майдану.

Причини протестів і вимоги протестувальників досить радикальні. І, хоча переважно населення їх підтримує (45% проти 36% тих, хто не підтримує), розподіл проходить по лінії Схід-Захід. А тому в переговорах із владою насамперед треба орієнтуватися на вимоги, які об’єднують Схід і Захід. Очевидно, насамперед – це звільнення заарештованих учасників Майдану, припинення репресій (63% підтримують, не підтримують усього 24% населення), покарання винних у побиттях демонстрантів (61 і 26%, відповідно).

Антимайдан підтримують лише 27%, 57% – ні. При цьому на застосування сили для розгону демонстрантів на Сході погоджуються всього 27%, на Півдні – 30%. До запровадження НС на території всієї країни позитивно ставляться лише 17% респондентів на Сході й 11% – на Півдні. Тобто силові методи неприйнятні навіть для прибічників влади.

За переговори між владою і опозицією виступало понад 70% населення всіх регіонів (цей відсоток скрізь був приблизно однаковим). На самому Майдані таких “примиренських” настроїв значно менше. Коли ми робили виміри, стаціонарний Майдан у думках “за” і “проти” розділився приблизно навпіл. Тому частина його буде незадоволена переговорами з владою, тим більше після силового загострення ситуації.

– У політичних репресіях із боку влади впевнений 51% респондентів, не згодні з цим 28%. 50% населення переконані, що влада використовує кримінальні справи для боротьби з політичними опонентами, а 23% – що учасники акцій протесту, на відміну від представників влади, порушували закон. На думку 55% громадян, правоохоронці жорсткіше ставляться до опозиційних сил. 24% вважають, що ставлення однакове. 

– Навіть на Сході, який переважно підтримує владу, 40% респондентів вважають, що вона вдається до політичних репресій, і стільки ж заперечують це. На Півдні – 30 і 49%, відповідно. Однаковим ставлення правоохоронців до людей по різні боки барикад вважають усього по 33%.

По 43% жителів Сходу і Півдня вважають Майдан проплаченим. І це вочевидь на совісті окремих, не тільки українських, ЗМІ, які є там основними джерелами інформації. Значно більше, ніж в інших регіонах, на Півдні довіряють російським ЗМІ, – 47%.

Очевидно, що на Сході і Півдні вже сформувалися “антимайданні” настрої. На мій погляд, найбільша вина – як нинішньої опозиції, так і попередньої влади – у тому, що, замість рухатися на Схід і Південь, вони боролися за спільний західний електорат.

На якому понурому тлі зазвучав Майдан

– Українці не довіряють політичним і державним інститутам, підтримуючи вимоги Майдану. Так, за відставку уряду М.Азарова виступало 48% громадян; міністра внутрішніх справ В.Захарченка – 49%. За відставку В.Януковича і проведення дострокових президентських виборів – 43% громадян. За обмеження влади президента і повернення до Конституції 2004 р. – 40% громадян.

Президентові України в цілому не довіряють 62% респондентів, ВР -75, уряду – 66, міліції – 71, СБУ – 58, судам – 72, Конституційному суду України – 63, прокуратурі – 69%. Політичним партіям не довіряють 66% опитаних. М.Азарову – 66%, В.Захарченку – 62, А.Клюєву – 57, В.Рибаку – 64%. 

– Державних інституцій у громадській думці немає – всі у глибоких мінусах. Навіть Збройні сили, яким раніше довіряли. Зате зростає довіра до недержавних: громадських організацій (41%), ЗМІ (56%). Стабільно довіряють церкві 65%.

Опозиція за показником народної довіри також у мінусах, але “менш глибоких”: якщо в Азарова баланс довіри-недовіри становить 36%, то в Яценюка -17%. Кличко і Порошенко за цим балансом вийшли на нульовий результат (перший при цьому втратив 20%, а другий підвищив його на 30%).

Політичні партії в громадській думці дискредитовані, як і правосуддя, і правоохоронні органи. Захарченку не довіряють у жодному регіоні країни. Але для Сходу та Півдня одіозний міністр – “свій”, і ” нічого його “здавати” Майдану”…

– Баланс довіри-недовіри опозиційних політиків негативний, однак у представників партії влади він ще нижчий. 43,4% громадян підтримували вимогу Майдану про відставку Януковича і проведення дострокових парламентських виборів. Проти виступали 45,8%.

Чи можуть наступні події на Майдані і застосування до нього сили змінити політичні пріоритети? Здається, чинна влада за останній тиждень розгубила рештки довіри своїх виборців. Що може остаточно дискредитувати владу в очах жителів усіх регіонів? 

– Гадаю, останні події, особливо застосування сили, ще більше поляризують населення. Там, де Майдан не підтримують (а це 42% населення), незважаючи на всі розчарування, рейтинг Януковича може зрости. Там, де підтримують (52%), зросте готовність проголосувати за будь-якого кандидата від опозиції. Поки що зростає рейтинг Кличка.

Суспільство постійно відчуває потребу в новій політичній силі, і вони виникають, швидко здобуваючи популярність (“Фронт змін”, “Сильна Україна”, “УДАР”). Але можуть і втратити її, як партія Тігіпка. Проблема в тому, що в нас “хоч яку партію будуй, все одно виходить КПРС”. Не з’являються партії в європейському сенсі – з чіткою програмою, внутріпартійною демократією, прибічниками-волонтерами. У нас вони виникають навколо лідерів і фінансуються великими фінансовими групами (тому від них і залежні). Партії не здатні абсорбувати реальних суспільних активістів саме тому, що ті активні й “неслухняні”.

Цілком можлива поява нових партій на основі громадських організацій, які проявилися на Майдані. Хоча це й проблематично: там надто багато лідерів, кожен із яких захоче бути першим. Про “трьох гетьманів” – це вже невід’ємна характеристика українства.

– Суспільна рівновага у країні руйнувалося довго. Протягом минулого року, на думку 61% опитаних, ставлення влади до громадян змінилося на гірше. 69% вважають, що погіршилося ставлення громадян до влади. Чи можуть ці факти стати передумовами прагнення до народовладдя? Чи не свідчать про це останні масові протести в регіонах, захоплення ОДА?

– Впевненість громадян у тому, що демократія в країні не функціонує, зростає рік у рік. У нашому опитуванні про зміни у 2013 р., крім погіршення ситуації в соціальній сфері, громадяни відзначили проблеми у сфері дотримання демократичних принципів: ситуації з дотриманням прав та свобод (52% відзначили погіршення, 7% – поліпшення), у сфері дотримання законності держслужбовцями (51 і 7%, відповідно).

Тобто більшість громадян, з одного боку, вважає, що найкращим політичним режимом для України є демократія, з іншого боку – що вона в нас не “працює”. Люди не вірять у дійовість звичайних демократичних механізмів, якими можна вплинути на владу, не вірять судовій системі і дедалі більше розчаровуються у виборах та політиці. Тому вибух силового протесту був прогнозованим. Але ніколи не можна передбачити, що й коли стане пусковим механізмом. Ще після 2004-го я вивела формулу: революції виникають там і тоді, де й коли перестають працювати механізми демократії. І якщо вони не будуть запущені в Україні (чесні змагальні вибори, повернення парламентові “місця для дискусій і рішень”, звітність влади в рішеннях і діях, судова реформа тощо) то майдани різного масштабу повторюватимуться постійно. Оскільки ж Рубікон силових методів уже перейдено, то протести будуть радикалізуватися.

– За шкалою “диктатура-демократія” Україна має гнітючий вигляд.

– Традиційно і експерти, і населення вміщують Україну десь посередині між демократією та диктатурою (зазначимо, це було до прийняттяодіозних законів 16 січня). Однак усього 25% наших громадян згодні обміняти свободи і громадянські права на достаток. А ще недавно готових поступитися своєю свободою за шмат ковбаси було 30%. Готові зазнавати матеріальних труднощів задля свободи і дотримання всіх громадянських прав 45% громадян.

– Який вигляд мають українці у дзеркалі соціальних протестів?

– Захід України – дуже пасіонарний: 62% вважали, що в регіоні будуть масові виступи протесту, і готові були взяти в них участь. Це надзвичайно високий показник. У Центральному регіоні таких 28%. У Києві – 40%. Це досить висока готовність. Навіть у разі силового розгону Майдану в Києві Західний регіон вируватиме. І якщо влада не піде на переговори, то матиме там Вандею. І в Києві – теж.

Обіцяли вийти на акції протесту загалом по країні 26% громадян – вийшло 12%, що теж досить багато. На Півдні і Сході – 15 і 12%, відповідно. Там частіше виходять на економічні протести, рідше – на ціннісні. Спільну мову між усіма регіонами країни знайти можна, якщо говорити про соціальні та соціально-економічні проблеми.

– Чи зросте кількість людей, які цікавляться політикою (наприкінці минулого року таких було всього 10%), залучених у громадську діяльність (було 11%)? Чи стане Майдан “пусковим механізмом” для наступної більш активної участі громадян у мітингах та демонстраціях? Згідно з результатами опитування, люди воліють брати участь у традиційних акціях соціального протесту – у виборчій кампанії (32%), санкціонованих мітингах та демонстраціях (23%), страйках (8,5%). Чи розшириться “спектр” протестів, випробуваних на Майдані, після того, як протистояння скінчиться?

– Очевидно, що інтерес до політики зростатиме. 2005-го, після помаранчевої революції, кількість тих, хто дуже цікавився політикою, збільшилася з 11% до 21%, а зовсім байдужих – зменшилася з 21% до 11%. Зростатиме і відсоток людей, залучених у громадську діяльність. Сподіваюся, люди не повторять фатальної помилки і, відчувши себе демобілізованими, не розійдуться по своїх кутках, очікуючи, коли нова влада зробить їм “добре”.

Методи ж громадської активності залежать від того, наскільки працюватимуть механізми демократії. Але можна передбачити, що готовність брати участь у мітингах та демонстраціях у будь-якому разі зросте. Оскільки поки що тільки вони є досить дійовим методом відстоювання своїх прав та інтересів.

– До жодного з громадських об’єднань не належать 87% українських громадян. Є членами громадських організацій 3% респондентів, політичних партій – близько 5%. Соціуму тяжкувато опиратися на власні плечі…

– Як засвідчило наше опитування на стаціонарному Майдані, 11% його іногородніх учасників привезли партії, 11% – громадські організації. Решта 80% приїхали самі й організувалися вже на місці. Тож зараз основне питання полягає в тому, чи зможе ця значною мірою стихійна спільнота зорганізуватися в структуроване громадянське суспільство. Здатність до самоорганізації люди довели – але чи не вичерпається вона разом із Майданом?

Європейці без Союзу

– Дедалі більше наших людей вважають себе європейцями, – за це висловилися 44% опитаних.

– Ще кілька років тому таких було 25%. Тож кількість європейців у країні збільшилася вдвічі. Очевидно, що це пов’язано з Євромайданом.

– Пріоритетним для країни вважають вступ до ЄС 46,8% респондентів, до Митного союзу – 36%. Переконані в тому, що Угоду про асоціацію з ЄС треба було підписати, – 46,1% громадян. Це багато чи мало?

– Прибічників євроінтеграції – більше. Проти Угоди з ЄС виступило 39% опитаних. Слід також пам’ятати, що кількість прибічників євроінтеграції і МС зрівнялася тільки у 2011 р. (тоді йшлося про економічний союз із Росією, Білоруссю та Казахстаном). Доти при альтернативній постановці питання люди віддавали перевагу союзу з пострадянськими країнами. Чому сьогодні інакше? Насамперед – підростає молодь, більш орієнтована на Європу.

Що стосується результатів можливого референдуму про МС, то проти нього висловилися 45,6% громадян, за – 35,3%. Водночас за вступ до ЄС на референдумі проголосували б 48,2% респондентів, проти – 36%.

– Серед можливих наслідків непідписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС респонденти відзначили: погіршення міжнародного іміджу (25,8%), курс на вступ до МС (17,6%), посилення тиску Росії на Україну (21,3%). Масові акції протесту прогнозують 23,5% опитаних, поглиблення розколу між прибічниками і противниками євроінтеграції – 15,2%, посилення авторитарних тенденцій – 14,6%. Серед негативних наслідків підписання Угоди про асоціацію з ЄС погіршення відносин з Росією та країнами СНД назвали 29,4% тих, хто відповів. 

– Увесь очікуваний негатив пов’язаний із Росією – від закриття російських ринків до погіршення відносин із цією країною.

– Чи реальні прогнози щодо сьогоднішньої політичної ситуації в Україні?

– Ми намагаємося прогнозувати раціональний перебіг подій, але вони йдуть якимось ірраціональним шляхом, лише погіршуючи ситуацію, роблячи її більш напруженою. Раціональний шлях – коли владі й опозиції треба сідати за стіл переговорів, і остання має трохи знизити рівень вимог, щоб частину їх було виконано. Але ми бачимо, що влада не готова йти на жодні поступки. Понад те – вона ухвалює дедалі більше репресивних законів і заходів, щоб потім торгуватися з приводу їх. Закони від 16 січня я сприймаю саме так: їх ухвалили спеціально, щоб потім сперечатися про це за столом переговорів: десять років давати протестувальникам чи, скажімо, шість…

 Дослідження громадської думки проводилося в усіх регіонах України з 20 по 24 грудня 2013 р. Фондом “Демократичні ініціативи” ім. І.Кучеріва та соціологічною службою Центру Разумкова. Опитування здійснене в рамках проекту Громадського соціологічного консорціуму за фінансуванні Фонду “Вiдродження” та програми МАТРА посольства Королівства Нідерландів.