Мистецтво "по-майданівськи"

culturaЄвромайданна революція має багато специфічних рис, що вирізняють її з-поміж схожих світових явищ останнього десятиліття, як то «кольорові» революції чи «арабська весна». 

Що й казати – події 2013 року сильно різняться навіть від подій 2004-го, Помаранчевої революції, хоч багато хто і не втомлюється говорити про генетичну спадковість цих проявів громадянського суспільства, їхній кровний зв’язок і апріорну взаємозумовленість.

Дискутувати тут можна довго, але одна суттєва відмінність все ж є досить відчутною: Євромайдан якось так одразу постав – попри усі інші можливі визначення – як простір культури, простір, який не лише формується довкола державно-соціальних цінностей, а й сам здатен продукувати певну культурну систему координат. Не лише ретрансляція, а й породження. Тобто, в першому наближенні це можна сформулювати так: якщо Помаранчева революція зі своїми піснями, «веселими яйцями», «наколотими апельсинками» і всім укладом наметового містечка була простором креативу, то Євромайдан має більше стосунку саме до сфери культури. І мова тут не лише про поетичні читання біля діжок і гру на фортепіано поруч з загонами Беркуту, хоч і це не в останню чергу важить.

Тут скоріше про те, як реальність стає предметом культурної (в найширшому значенні слова) рефлексії, при чому рефлексія максимально збігається в часі з самою реальністю. Дистанція між «фактом» і «осмисленням» мінімалізується, простір інтенсивно провокує інтерпретацію. Реальність швидко переплавляється на символічний культурний капітал, чи то через острах не встигнути закріпити ефемерні здобутки і повторити помилки 2004 року, чи то через те, що способи такої переплавки стали значно мобільнішими і доступнішими. В будь-якому разі, найкраще тому підтвердження – царина кіно.

Нинішні події чи то градусом драматизму, чи то приголомшливим ефектом несподіваності майже одразу привернули увагу українських кінорежисерів. Першим ми почули про кіно-документальний проект Вавилон-13, ініційований режисером Володимиром Тихим. Зрозумівши, що людей, які знімають на вулицях революційного Києва (та й не тільки Києва), насправді незліченна кількість, кіномитець запропонував і аматорам від документалістики, і фахівцям не лише продовжувати виходити і знімати, а й ділитися найкращим з відзнятого з широким загалом. Так утворився кістяк проекту – людей 40-50. Ідея така: викладати документальні ролики-замальовки невеликого хронометражу в мережу, з яких в майбутньому може бути змонтована повноформатна стрічка, яка панорамно представить ще одне неспокійне київське міжсезоння. #євромайдан