Стислий аналіз "закону про диктатуру"

Стислий юридичний аналіз “закону про диктатуру” – Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян» від 14.01.2014 р. N 3879:

1. Процедурні порушення

Верховною Радою (Парламентом України) на пленарному засіданні 16 січня 2014 були порушені процедури розгляду і прийняття проектів законів. Процедури, встановлені законом, передбачають окрему правову експертизу будь-яких нових законодавчих актів. Відповідні комітети Парламенту відповідають за проведення такої експертизи. У разі винесення комітетом позитивного висновку щодо нового законопроекту, такий висновок доноситься до відома всіх депутатів, принаймні, за два дні до голосування для того, щоб включити такий законопроект до порядку денного. Український Парламент знехтував вказаними вимогою дотичного зазначеного експертного висновку, тим самим, роблячи нещодавно прийняті закони неконституційними.

Також, регламентом передбачено, що закони, як правило, розглядаються згідно з процедурою що складається з трьох частин (стадій):
( 1 ) Перше читання, під час якого обговорюються загальні принципи законопроекту, і здійснюється прийняття його за основу;
( 2 ) Друге читання, під час якого законопроект обговорюється постатейно; і
( 3 ) Третє читання, під час якого здійснюється прийняття законопроекту в цілому.

Під час пленарного засідання 16 січня 2014 голосування за законопроекти проходило за прийняття їх в цілому, без будь-якого обговорення їх загальних принципів або конкретних статей. Цей факт позбавив зацікавлених депутатів права висловити свої заперечення або пропозиції до відповідних законопроектів.

Голосування за законопроекти проходило шляхом підняття рук. Із загальнодоступних відеоматеріалів, в яких зафіксований процес голосування на пленарному засіданні 16 січня 2014, видно, що фактичний підрахунок голосів не проводився, так само, як і не було якогось обговорення документів.

2. Порушення Міжнародних угод та національного законодавства

2.1. Грубе порушення права на свободу мирних зібрань

Право на свободу мирних зібрань було істотно обмежено після прийняття 16 січня 2014 документа, відомого як Законопроект № 3879.

Раніше, право на свободу мирних зібрань було передбачено такими нормами, які є обов’язковими для України:
• Статтею 20 Загальної Декларації прав людини;
• Статтею 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права;
• Статтею 11 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі – Конвенція); і
• Статтею 39 Конституції України (далі – Конституція).

Принаймні, такі гарантії реалізації народом України вищезгаданої свободи, які передбачені частиною 2 статті 11 Конвенції та частиною 2 статті 39 Конституції, ігноруються:
• Тільки ті обмеження зазначеного права можуть бути застосовані, які необхідні в демократичному суспільстві;

Будь-які обмеження реалізації вищезгаданої свободи можуть бути введені тільки на підставі рішення компетентного суду.

Вищезазначені поправки в рішення розглянутого питання узаконили більш сувору адміністративну та кримінальну відповідальність для організаторів, прихильників, пособників та учасників мирних акцій протесту.

Запропоновані зміни до статті 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення накладають більш сувору адміністративну відповідальність на таких осіб:

• як організаторів, так і учасників мирних зібрань, зокрема, за організацію мирних протестів, які не відповідають вимогам, встановленим у відповідному порядку. Однак такого порядку, який можна застосувати до мирних зібрань, в даний час не існує. Відповідальність в цьому випадку може становити до 15 діб арешту. Цей факт створює потенційну можливість для масових арештів учасників мирних акцій протесту на суб’єктивних і неясних підставах.

• Учасники мирних зборів можуть бути заарештовані на строк до 15 діб за носіння маски або шолома, які можуть перешкодити визначити особу, або за носіння одягу, яке “нагадує спеціальну форму правоохоронних органів”. Арешт може бути проведений навіть у тому випадку, якщо така особа не демонструє ніяких шкідливих намірів або просто бере участь в таких акціях. Це нове обмеження спрямоване на запобігання анонімної участі мирних демонстрантів у мирних зібраннях.

• Учасники мирних зборів можуть бути заарештовані на строк до 15 діб за встановлення намету, сцени, малих конструкцій або аудіо апаратури, а також за проведення акції, не отримавши на те попереднього дозволу органів внутрішніх справ. Вимога отримувати попередній дозвіл органів внутрішніх справ може позбавити демократичне суспільство прав на проведення ефективних мирних протестів проти влади, а також проти уряду або президента, які можуть давати конкретні вказівки цим органам. Це також є підставою для накладення відповідальності і створює додаткові обмеження здійснення права на свободу мирних зібрань, але не через суд, а за допомогою органів внутрішніх справ.

Запропоновані зміни до статті 185-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення підкреслюють строгу відповідальність (до 10 діб арешту) для керівників компаній та громадських організацій за підтримку і матеріальне забезпечення мирних зібрань, які вважаються такими, що не відповідають установленим порядком. Ризик застосування санкції у вигляді арешту може примусити потенційних прихильників і спонсорів відмовитися від підтримки та сприяння мирним акціям протесту.

Запропоновано посилити кримінальну відповідальність за такі дії:

• Блокування адміністративних будівель і споруд (до 5 років обмеження волі, або до 5 років ув’язнення);
• Захоплення будівель (до 6 років ув’язнення);
• Блокування доріг і транспорту (до 2 років ув’язнення);
• Порушення громадського порядку, як членом групи, масові заворушення, що може призвести, серед іншого, до порушення транспортного сполучення (до 2 років ув’язнення);
• Опір співробітникам правоохоронних органів, і т.д.

Така сувора кримінальна відповідальність може привести до умовно обгрунтованих кримінальних репресій щодо організаторів та учасників мирних акцій протесту, і вони будуть засновані суто на суб’єктивних і упереджених критеріях, таких як оцінка негативних наслідків від дій протестувальників.

Особиста відповідальність власників транспортних засобів. Законопроект № 3855 порушує основний принцип індивідуального характеру відповідальності, який визначений у статті 61 Конституції. Зокрема, відповідно до статті 61 Конституції, кожна особа несе індивідуальну відповідальність за законом. Навпаки, стаття 1 (1) законопроекту № 3855 встановлює відповідальність власників транспортних засобів “за будь-яке порушення правил дорожнього руху в тому випадку, навіть в тому випадку, якщо транспортним засобом керував не він, а інша особа. Згідно із законопроектом № 3855, власник транспортного засобу повинен довести, що він або вона не керували транспортним засобом у конкретній ситуації.

Ми вважаємо, що дана стаття 1 (1) Законопроекту № 3855 також суперечить основоположному принципу презумпції невинності, передбаченому в статті 62 Конституції, а також у статті 11 (1) Загальної декларації прав людини. Таким чином, ми вважаємо, що застосування статті 1 (1) Законопроекту № 3855 українською владою, є порушенням основних прав і свобод людини щодо українців.

Тиранічні санкції за їзду на автомобілі в колоні. Нові закони дозволяють застосовувати тиранічні санкції до водіїв або власників транспортних засобів. Зокрема, відповідно до статті 1 (1) законопроекту № 3879, дорожня автоінспекція може оштрафувати водія транспортного засобу за рух в колоні більш ніж з п’яти автомобілів, якщо така колона рухається без попереднього дозволу дорожньої автоінспекції, і якщо її рух впливає на інших учасників руху. Звертаємо увагу на те, що в статті 1 (1) законопроекту № 3879 нічого не сказано про те, яким має бути такий вплив колони на дорожній рух. Як приклад, в даній статті мова йде про те, що співробітникам дорожньої автоінспекції дозволяється штрафувати кожного водія похоронної процесії за ненавмисне і тимчасове перекриття частини перехрестя.

Згідно зі статтею 1 (1) законопроекту № 3879 співробітникам дорожньої автоінспекції дозволяється вилучати права залучених водіїв та/або конфіскувати транспортні засоби. Подібні вилучення та конфіскації є безпрецедентними санкціями за порушення правил дорожнього руху.

Очевидно, зазначені норми спрямовані на запобігання участі транспортних засобів у мирних акціях протесту.

2.2. Грубе порушення свободи вираження переконань і свободи інформації

Свобода вираження своїх переконань гарантується на національному та міжнародному рівнях такими актами:
• Стаття 19 Загальної декларації прав людини;
• Стаття 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права;
• Стаття 10 Європейської конвенції про захист прав людини; і
• Статтею 34 Конституції України

Наклеп був повторно введений до Кримінального кодексу України через майже 13 років декриміналізації з 2001 року, коли новий Кримінальний кодекс України не визначав наклеп як злочин і Україна почала застосовувати цивільні засоби правового захисту у справах про захист честі та гідності.

Нещодавно прийнятий законопроект № 3879 визначає головну відповідальність за наклеп і, отже, ми можемо розумно очікувати, що в результаті цього, “ображені” державні посадовці, місцеві чиновники, бізнесмени, і депутати віддадуть перевагу ініціювати кримінальне переслідування проти ЗМІ замість процедур цивільного права.

Стаття про екстремістську діяльність визначає відповідальність за виробництво, зберігання для продаж або розподіл, продаж або розповсюдження екстремістських матеріалів. За такі дії, вчинені за допомогою ЗМІ або Інтернет накладатиметься штраф або можливе покарання у вигляді терміну ув’язнення до 3х років у разі повторного порушення. Екстремістські матеріали визначаються в загальних і нечітких рисах і, крім того, діяльність, яка передбачена новою статтею про екстремізм вже де- факто охоплюється існуючими статтями Кримінального кодексу України, такими як, наприклад, розпалювання ненависті. Таким чином, немає ніякої необхідності у введенні “додаткового захисту” проти екстремізму. Очевидно, виникає високий ризик того, що будь-який критичний матеріал проти діючого уряду, буде класифікуватися, як екстремізм і кримінально переслідуватися.

Обидві статті можуть спрямовуватися на стримуючий ефект професійної діяльності засобів масової інформації.

Введені вимоги реєстрації всіх Інтернет – ЗМІ як інформаційних агентств, передбачено штраф у випадку функціонування таких ЗМІ без державної реєстрації, що не відповідає міжнародним принципам необхідності з метою демократичного суспільства, інтересів національної безпеки, збереження територіальної цілісності або громадського порядку.

Суттєво заторкнута незалежність національного регулятора мовлення – Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення. Закон дає право Парламенту і Президенту звільнити будь-якого члена зазначеної Ради від посади в будь-який час. Таке положення явно суперечить рекомендаціям Ради Європи, в яких йдеться, зокрема, що норми, стосовно регуляторів мовлення, особливо їх членів, є ключовим елементом їхньої незалежності. Таким чином, вони повинні бути визначені таким чином, щоб була можливість захистити їх від будь-якого втручання, особливо з боку політичних сил або економічних інтересів. Набуття чинності нових положень призведе до надзвичайної вразливості члена Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення, що збільшить випадки зміщення їх з посади та корупції серед них.

Новації прийнятого законопроекту № 3879 спрямовані на створення повного контролю над медіа-полем України, а також повного контролю над ліцензуванням українських мовників і являють собою жорстку й цинічну атаку проти свободи вираження думок в країні. Обмеження на здійснення свободи вираження думок, встановлені цим законопроектом не відповідають критеріям їх необхідності в демократичному суспільстві і порушують національні та міжнародні правові документи, що захищають свободу слова.

Нова стаття 361-3 Кримінального кодексу України (обмеження свободи вираження думок). Законопроект № 3879 вводить три нових статті до Кримінального кодексу України, які формально призначені для захисту цілісності і працездатності державних веб-сайтів і мереж. Тим не менше, серед трьох нових статей, одна стаття (361-3) викликала занепокоєння найбільше. Стаття 361-3 передбачає кримінальну відповідальність за “несанкціоноване втручання в діяльність державних електронних інформаційних ресурсів, об’єктів важливою національної інформації та телекомунікаційної інфраструктури, які призводять до витоку, втрати, підробки або блокування інформації, спотворення процесу обробки або маршрутизації інформації. “Встановлені санкції складають від 2 до 5 років позбавлення волі з забороною обіймати певні посади на строк до 3 років. Крім того, у Кримінальному кодексі розширюється трактування терміна “об’єкти важливої національної інформації та телекомунікаційної інфраструктури”, що дозволяє включити в нього будь-яку інформацію або телекомунікаційної системи порушення роботи яких впливає на будь-який аспект роботи уряду або його органів, у тому числі будь-яку їх інформацію. У зв’язку з триваючими громадянськими протестами в країні, ці положення, очевидно, спрямовані на боротьбу з Інтернет-протестом у вигляді DDoS-атак на урядові веб-сайти. В цілому, на перший погляд це може здатися легітимним – щоб захистити інтернет-ресурси, які належать державі. Однак, враховуючи високі штрафи і об’єктивно слабкі операційні потужності серверів загальнонаціональної ІТ-інфраструктури (перебої в роботі державних веб-сайтів завжди були одним з найважливіших питань), на практиці, це може означати випадкове або цілеспрямоване кримінальне переслідування осіб, які через незнання сприяють уповільненню роботи елементів цієї інфраструктури, намагаючись отримати доступ або використовувати їх на законних підставах.

Крім того, хвиля порушених кримінальних справ також може захлеснути тих, випадкових або певних інтернет -користувачів, чиї апаратні засоби (персональні комп’ютери, мобільні пристрої) були випадково заражені троянами та іншими вірусами, в результаті чого їх обладнання стає частиною бот-мереж і використовується третіми особами для проведення DDoS-атак на державні веб-сайти. Така стаття в Кримінальному кодексі України буде негативно впливати на здатність і навіть готовність населення використовувати урядову ІТ-інфраструктуру або Інтернет, в цілому, створюючи ефективну масову самоцензуру і підриває зусилля уряду щодо розширення доступу населення до комп’ютерних технологій, Інтернету та інформації в цілому. Це створює пряму загрозу загальнодержавного рівня щодо прав населення на доступ, отримання і поширення інформації, що є одним з найважливіших елементів права людини на свободу вираження думок, гарантоване статтею 19 Загальної декларації прав людини, статтею 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та статтею 34 Конституції України, які є обов’язковими до виконання урядом України.

Зміни в Законі України “Про телекомунікації” (обмеження свободи вираження думок). Прийняття законопроекту № 3879 і нових норм у статтях 18 і 42 Закону України “Про телекомунікації” є масивним ударом по здатності українського населення до доступу до інформації (тобто здійснювати право на свободу висловлення думки). Нові положення статті 18 дають Національній комісії з державного регулювання у сфері зв’язку та інформатизації повноваження обмежити доступ до будь-якого веб-сайту, з змістом, поширення якого суперечить закону “на основі висновку “експерта”. Відсутнє чітке визначення “змісту, поширення якого суперечить закону”, не вказана процедура призначення та вимоги до «експерта». Такі формулювання призведуть до надзвичайно широкого та довільного тлумаченням того, що є згаданим змістом і нададуть надзвичайні повноваження окремим урядовим особам контролювати доступ населення до Інтернету та інформації в цілому.

Крім того, зміни в статті 42 вводять обов’язкове державне ліцензування надання доступу в Інтернет, що призведе до тотального державного контролю діяльності інтернет-провайдерів (провайдерів інтернет-послуг)і, відповідно, до повного контролю використання Інтернету населенням. Законодавство України ніколи не встановлювало такий обмежувальний правовий режим для доступу населення до інформації, і її поширенню. У поєднанні з новоутвореним репресивним режимом, такі моделі національного управління Інтернетом – те саме, що самими авторитарними режимами в сучасному світі (наприклад, Китай і Іран).

Неурядові громадські організації (НГО) тепер є іноземними агентами. НГО, які отримують будь-яку допомогу з-за кордону, відтепер вважаються “іноземними агентами”. Зокрема, в Законопроекті № 3879 представлено безліч поправок до законів України. Незалежно від того, що передбачено в установчих документах конкретної НГО, Законопроектом № 3879 визначається:

• особливий порядок реєстрації НГО в якості іноземних агентів, якщо такі організації мають намір отримувати будь-яку матеріальну підтримку або пожертвування на міжнародному рівні (так звані “Міжнародні НГО”);
• всі отримані кошти матеріальної підтримки, отримані від міжнародних НГО, підлягають оподаткуванню як прибутку підприємств за законодавством України;
• Міжнародні НГО повинні відображати в своєму найменуванні словосполучення “Міжнародний агент” і це словосполучення не може бути скорочене; і
• Міжнародні НГО будуть зобов’язані щоквартально публікувати результати своєї діяльності в Україні в мережі Інтернет та в одній з урядових газет.

Таким чином, нові положення законодавства виділяють Міжнародні НГО в окрему категорію. Цей факт є порушенням статті 22 Загальної декларації прав людини в частині обмеження прав українців на розвиток міжнародного співробітництва.

3. Грубе порушення права на справедливий судовий розгляд

Введено заочний розгляд кримінальної справи.

Відповідно до запропонованої редакцією законопроекту № 3587, досудове слідство і кримінальне судочинство може проводитися без особи, підозрюваного і обвинуваченого у вчиненні злочину.

Рішення про кримінальне судочинство з кримінальних справ приймається заочно (з підтримкою позиції прокуратури), приймається прокурором або судом.

Для прийняття такого рішення щодо конкретної особи, достатнім для такої особи буде двічі не відреагувати без поважних причин на повідомлення з’явитися. Законодавство не містить переліку поважних причин, при цьому наскільки причини неявки є поважними, встановлюється особою, яка приймає рішення по кримінальній справі на предмет його заочного розгляду.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантується кожному право на справедливий судовий розгляд, який також включає такі права:
• на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і неупередженим судом;
• знати причину обвинувачення;
• мати час і можливості приготуватися до захисту;
• захищати себе особисто, або через уповноваженого представника.
Також, статтею 62 Конституції підозрюваному, засудженому, або обвинуваченому – право на захист.

Зважаючи на високий рівень корупції в Україні (особливо – в органах дізнання, прокуратурі та судах), ведення кримінальної справи заочно створює істотну і реальну загрозу для масштабного порушення прав людини, зазначених вище, і в першу чергу – щодо протестувальників. Враховуючи високий рівень корупційних дій, очікується, що рішення по застосування кримінального покарання (аж до тюремного ув’язнення) може бути винесено в короткі терміни, навіть без повідомлення про наявність порушеної кримінальної справи.