Юрій Винничук про "багно" літературних премій

Відомий український журналіст, редактор, письменник і публіцист Юрій Винничук вирішив оприлюднити усю “підногітну” українських літературних конкурсів та премій. Свій критичний опус він назвав “Вири й багна літератутурник премій”. Подаємо дослівно:

“Для чого існують літературні премії? Вочевидь, лише задля двох причин: для розголосу і фінансової винагороди. Та коли ми приглянемося ближче, то побачимо, що більшість з наших премій не відповідає цим обом критеріям, а невелика кількість відповідає лише одному критерію – фінансовому.

Тобто є премії, підкріплені грошима, але їхній розголос сміливо можна помножити на нуль. До цих премій належать обласні премії. Мало кому відомі літератори, а частіше графомани отримують невелику грошову допомогу (у Львові це 10 тисяч гривень), але це жодною мірою не впливає на продаж їхніх книжок. Ба більше: самих цих книжок навіть у книгарнях нема, бо видані були жалюгідним накладом за спонсорські гроші і лежать під ліжком у автора.

Є премії від грошовитих людей, переважно з діаспори. Це вже більші кошти, але розголосу знову ж таки – нуль.

А ще є купа премій, про які взагалі ми нічого не знаємо. Але не раз, бувало, натрапляєш на приписки до прізвища того чи іншого літератора: «лауреат премії» імені якогось там Голопупенка. І премій тих – страшно сказати – уже понад сотню. Я намагався їх рахувати, але це без сенсу, бо кожна область має якісь свої премії, одні зникають, інші з’являються і цей процес триває без кінця.

Я ніколи в життя на жодну премію не подавався. На першу премію ВВС мене висунули читачі, на наступні – видавництво. Перша премія не надто вплинула на продаж роману «Весняні ігри», бо ще не була достатньо розкручена, але коли згодом мої книжки потрапляли у фінал, це вже було дуже відчутно. Минулорічна премія теж сприяла тому, що довкола роману «Танґо смерті» зчинився ажіотаж.

Отже сенс премії «Книга року ВВС» полягає у двох умовах: фінансовій винагороді та добрій рекламі. А добра реклама неможлива без зацікавлення нею у медіа. Про лауреатів премії ВВС пишуть усі. І це добре.

Про лауреатів Шевченківської премії теж пишуть, хоч і не всі, але наслідки ялові. Книжки більшості лауреатів продаються погано, або не продаються взагалі, як, наприклад, книжки Леоніда Горлача або Любові Голоти.

Премія імені Джозефа Конрада престижна, але ще мало знана, про неї в книгарнях не всі чули. А як і чули, то не зробили жодних рухів, аби якось виділити книжку чи виставити бодай на вітрину. Обмеження у віці для цієї премії відіграє погану послугу. Більшість кандидатів на цю премію мали якраз під сорок років. Не вигравши премії за першим разом, вони не можуть податися на неї вдруге, бо премію вручають раз на два роки.

Гарний розголос і кошти приносить «Коронація слова», відкриваючи усе нові й нові таланти. Видавці радо оздоблюють обкладинки романів відповідною інформацією, ба більше – ще й борються за автора.

Однак літературну премію можна довести й до маразму. Ось, наприклад, – страшно сказати – МІЖНАРОДНА премія Сковороди! Дають її бригадним методом. Правда, імена прєдставітєлєй із центра (сиріч із Європи) надто туманні. Цього року лауреатами стало аж 9 осіб. Один із них – шведський письменник – посмертно.

Але це ще не рекорд, бо лауреатами ще однієї МІЖНАРОДНОЇ премії імені Володимира Винниченка цього року стало 10 осіб! Знай наших!

Розголосу – нуль. В книгарнях про ці чарівні премії ніхто не чув.

Недавнє вручення премії Валерія Шевчука мало такий самий розголос: нуль.

Премія, не підкріплена фінансами і рекламою, не відіграє жодної ролі. Письменник може хоч на голові собі написати, що він лауреат премії Валерія Шевчука, а сенсу жодного. Бо роман Ю. Щербака не викликав жвавішого інтересу, а за творами В. Даниленка не побігли люди до книгарні. Самі ж продавці, які між іншим стежать за літературними новинами, навіть не чули про таку премію.

Врешті решт ця премія від самого початку була спримітизована, бо відзначила дуже слабенький дидактично-політичний роман Ю. Щербака, який більше скидається на пародію, аніж на прозу. Вдруге вийшов теж облом, бо премію Житомирського університету отримав житомирець В. Даниленко. А я чомусь думав, що отримає Григорій Гусейнов.

Хтось запідозрить, що я пишу це тільки тому, що був у фіналі і не отримав премії. Але про те, що я потрапив у фінал, я довідався щойно після вручення. Бо такий жалюгідний розголос має ця премія.

Висунули мене на неї без мого відома, але сенсу у такій премії не бачу. Це все одно, що поздоровити письменника по телефону й побажати йому творчих злетів. Кому потрібні ці розцяцьковані дипломи? Де їх вішати?

У мене є вже їх ціла колекція – при тому, що я не просився. Мені вручали гарно оздоблений папір, я клав його в шафу на купку і забував. Їхати за ще одним папірчиком до Житомира? Даруйте. Хотіли як у Гонкурів, а вийшло – як завжди.”

НОВИНИ РАЙОНІВ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

новини Бережанського району

новини Борщівського району

новини Бучацького району

новини Гусятинського району

новини Заліщицького району

новини Збаразького району

новини Зборівського району

новини Козівського району

новини Кременецького району

новини Лановецького району

новини Монастириського району

новини Підволочиського району

новини Підгаєцького району

новини Теребовлянського району

новини Чортківського району

новини Шумського району